Діяльність класного  керівника.

    Робота з батьками

 

Умовою успішної виховної діяльності з учнями є співробітництво класного керівника з батьками, адже родина впливала і продовжує значно впливати на процес розвитку особистості дитини

Зробити батьків активними учасниками педагогічного процесу - це важлива й відповідальна задача вчителя. Рішення даної задачі представляється можливим, якщо у плані роботи знайдуть відображення такі напрями діяльності класного керівника з батьками:

• вивчення родин учнів;

• педагогічна освіта батьків;

• забезпечення участі батьків у підготовці та проведенні колективних справ у класі;

• педагогічне управління діяльністю батьківської ради класу;

• індивідуальна робота з батьками;

• інформування батьків про хід і результати навчання, виховання й розвитку учнів.

Робота в кожному з перерахованих напрямів складається з певної сукупності форм і способів діяльності. Їх вибір обумовлений цілями й задачами виховної роботи, особистісними та професійними особливостями класного наставника, традиціями школи та класу, своєрідністю складу учнів та їхніх батьків, тенденціями розвитку виховних відносин у класному колективі, принципами взаємодії вчителя й батьків.

Порада вченого. Професор Н. Щуркова радить класному керівнику будувати взаємодію з батьками на основі таких основних ідей-принципів, як:

• звертання до почуття батьківської любові та її повага;

• уміння розглянути в кожному учні позитивні сторони, що дозволяють давати характеристику дітям з висування випереджальної позитивної оцінки;

• висока повага особистості батька й матері, їх батьківської турботи, їх трудової та громадської діяльності.

Які форми та методи роботи з батьками може використовувати вчитель? Постараємось відповісти на це запитання з огляду на раніше виділені нами напрями роботи класного керівника з батьками учнів.

Вивчення родин учнів дозволяє класному керівнику краще довідатись про дітей та їхніх батьків, зрозуміти стиль життя родин, ознайомитися з домашніми умовами розвитку особистості дитини. Цей напрям діяльності класного керівника відбивається у плані такими формами роботи, як відвідування родин учнів, анкетування, твори про родину, конкурс творчих робіт учнів «Моя родина», тестування, педагогічні майстерні, ділові ігри з батьками, формування банку даних про родину та сімейне виховання.

Педагогічна освіта батьків планується відповідно до вікових особливостей дітей, цілей і задач навчально-виховного процесу, конкретних проблем, що виникають у ході спільної діяльності вчителя й батьків. Класний керівник включає у план лекції з педагогіки, психології, права, етики, фізіології та гігієни; батьківські збори; тематичні консультації; педагогічні практикуми з розгляду й аналізу різних ситуацій виховання дитини в родині та школі; огляд популярної педагогічної літератури для батьків; обмін досвідом виховання дітей у родині; вечір запитань і відповідей; день відкритих дверей та інші форми.

Забезпечення участі батьків у життєдіяльності класного колективу здійснюється класним керівником за допомогою включення їх у такі види взаємодії, як спільне планування виховної роботи у класі; колективні творчі справи; свята, вечори, концерти, КВК; відвідування театрів, виставок, бібліотек; прогулянки, походи, поїздки та подорожі; виставки творчих робіт, дні здоров'я; допомога в ремонтних роботах й естетичному оформленні класної кімнати; участь в обладнанні кабінету й виготовленні наочного приладдя; організація міні-гуртків і клубів.

Педагогічне управління діяльністю батьківської ради класу відбивається в таких пунктах плану виховної роботи: вибори батьківської ради, допомога у плануванні й організації її діяльності, робота із соціально неблагополучними родинами, установлення зв'язків із шефами, оточуючим соціумом, громадськістю.

Індивідуальна робота з батьками дозволяє встановити безпосередній контакт із кожним членом родини учня, домогтись більшого взаєморозуміння в пошуку шляхів розвивального впливу на особистість дитини. Тому класний керівник включає у план роботи відвідування родин учнів, індивідуальні бесіди з батьками, спільне визначення перспектив і засобів розвитку учня, педагогічні консультації, індивідуальні доручення.

Інформування батьків про хід і результати навчання, виховання й розвитку учнів здійснюється класним керівником за допомогою тематичних і підсумкових батьківських зборів, індивідуальних консультацій, перевірки щоденників учнів, складання карт розвитку дітей і таблиць результатів навчальної діяльності, ведення щоденників спостереження за процесом розвитку дитини чи зошитів досягнень учнів, написання батькам листів-характеристик, записок-повідомлень, вітальних листівок і листів подяки.

Розділ «Вивчення стану й ефективності виховного процесу у класі» -обумовлюється тим, що за відсутності достовірної, підданої ретельному аналізу інформації про розвиток особистості учнів, формування колективу класу, стан і результати виховного процесу ставиться під сумнів педагогічна доцільність усієї досить складної та трудомісткої діяльності вчителя та його колег.

Як об'єкти дослідження стану й ефективності виховного процесу у класі можуть бути вибрані:

а) розвиток особистості учнів;

б) формування класного колективу;

в) наявність в учнів та їхніх батьків почуття задоволеності життєдіяльністю у класі.

При вивченні процесу й результатів розвитку особистості учнів класному керівнику варто скористатись діагностичними розробками вчених. Наприклад, хорошою підказкою педагогу є розроблена професором Н. Масловою діагностична схема «Загальний рівень розвитку особистості школяра».

Порада вченого. Доктор педагогічних наук Н. Маслова пропонує вивчати процес і результати розвитку особистості дитини за такою схемою.

1. Збір загальних відомостей про школяра: стать, вік, стан здоров'я й фізичного розвитку, умови життя в родині (склад родини, наявність інших дітей, матеріально-побутове становище, освітній, трудовий, моральний статус батьків, ставлення старших до дитини, застосування заохочень, покарань).

2. Знайомство з режимом дня школяра, використанням вільного часу, участю в домашній праці.

3. Виявлення основних характерологічних особливостей школяра (переважний настрій, прояви самостійності, свободи, працьовитості, допитливості, товариськості й ін.).

4. Виявлення основних реакцій школяра на різний тон і характер звертання до нього: задушевність, прохання, суворість, пред'явлення вимог (шляхом спостереження).

5. Визначення здатності школяра управляти своїми почуттями, бажаннями, потребами шляхом спостереження в конфліктних ситуаціях і ситуаціях вільного вибору.

6. Вплив самооцінки школяра, ступінь задоволеності собою, своєю поведінкою й успіхами, його вміння аналізувати свої вчинки та бачити себе з боку й у майбутньому.

7. Виявлення загального світогляду школяра, кола читання й інтересів, схильностей, ставлення до музики, телепередач, кіно, театру, суспільно-політичних подій. Культура мови.

8. Виявлення ставлення до навчальної праці (активність, наполегливість, старанність, самостійність, організованість у навчанні, інтерес до окремих навчальних предметів, відповідальність у виконанні домашніх завдань, мотиви навчання, ставлення до навчальних успіхів і невдач своїх товаришів).

9. Виявлення ставлення школяра до фізичної праці (звички й уміння обслуговувати себе, інтерес до виконання трудових доручень, прояв добровільності, ініціативи, самостійності, точності та швидкості у виконанні трудових справ, уміння працювати індивідуально й у колективі).

10. Визначення найбільш виражених спеціальних здібностей школяра (за результатами діяльності та провідних занять, особливо у вільний час).

11. Особливості спілкування школяра (стосунки з близькими, старшими, молодшими, однолітками, педагогами, незнайомими. За що цінує дорослих, товаришів, друзів? Чи здатний до дружби, співчуття іншим людям? Конфліктність у спілкуванні, ступінь авторитарності, становище в колективі, основні симпатії й антипатії школяра у спілкуванні).

12. Прояв моральних якостей у вчинках і поведінці школяра (чесність і справедливість, критичність і самокритичність, почуття власного достоїнства, відповідальність і дисциплінованість у справах і вчинках тощо).

13. Виявлення загальної спрямованості й рівня домагань особистості (особиста, суспільна, ділова спрямованість у діяльності й відносинах школяра; провідні мрії й ідеали та їх відображення в діяльності; адекватність, завищення чи заниження домагань особистості в діяльності та спілкуванні).

14. Виявлення особливостей темпераменту (прояв у діяльності та спілкуванні емоцій, частоти та швидкості їх зміни, швидкість і переключення уваги, темп діяльності, екстравертність чи інтровертність, слабкість, сила, урівноваженість, рухливість, інертність вищої нервової діяльності, ригідність чи пластичність).

При дослідженні процесів, що відбуваються у класному колективі, класному керівнику необхідно звернути увагу на такі важливі сторони життя колективу, як:

• сформованість соціально вартісної спільної діяльності;

• наявність пріоритетного (домінуючого) виду діяльності;

• активність і самореалізація учнів у спільній діяльності;

• стан емоційно-психологічних відносин;

• стан ділових відносин;

• наявність зв'язків з іншими групами й окремими індивідами;

• розвиток учнівського самоврядування.

При пошуку відповіді на запитання: «Наскільки учні та їхні батьки задоволені життєдіяльністю у класному колективі?» у полі зору класного наставника повинні знаходитись такі аспекти, як комфортність і захищеність особистості учня, його ставлення до основних сторін життєдіяльності у класі; наявність у батьків почуття задоволеності результатами навчання й виховання своєї дитини, її становищем у класному колективі.

У ході діагностичної діяльності вчитель може використовувати різні прийоми та методи: педагогічне спостереження, соціологічне опитування (бесіда, інтерв'ю, анкетування), тестування, створення педагогічних ситуацій, методи експертної оцінки, індивідуальної та групової самооцінки, вивчення продуктів творчої діяльності учнів та ін. У технологічний арсенал класного керівника можна включити такі діагностичні засоби:

• ігри «Лідер», «Кіностудія», «Морські командні навчання», «Подорож морем улюблених занять»;

• тести «Роздуми про життєвий досвід» Н. Щуркової, «Задоволеність учнів шкільним життям» А. Андрєєва, «Задоволеність батьків роботою освітньої установи» Є. Степанова;

• «Цветик-семицветик», «Ми - колектив? Ми - колектив... Ми - колектив!», «Який у нас колектив?»;

• конкурс малюнків «Я в моєму класі» й ін.

 

​

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ, ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ СУЇЦИДАЛЬНИХ ТЕНДЕНЦІЙ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ.

Для запобігання суїцидів у дітей вчителі можуть зробити наступне:
• вселяти у дітей впевненість у свої сили та можливості;
• вселяти їм оптимізм і надію;
• проявляти співчуття і розуміння;
• здійснювати контроль за поведінкою дитини;
• аналізувати його відносини з однолітками.

Рекомендації учителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з певною дитиною
- зниження вимог до виконання навчальної програми;
- тимчасовий перехід на індивідуальну " домашню " форму навчання;
- заохочення до позашкільної діяльності, створення " ситуації успіху ";
-  допомога сім'ї з боку вчителів, соціальних педагогів;
- участь у розробці заходів з наданням допомоги дітям із соціально - неблагонадійних сімей.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ

1.      Умійте поважати кожного учня і бачити в ньому особистість.

2.      Умійте керувати власними емоціями та розвивати позитивні почуття до дітей.

3.      Будьте справедливими, розумійте своїх учнів.

4.       Будьте вимогливими до себе, самокритичними, не порушуйте педагогічну етику.

5.      Умійте терпляче виправляти його помилки – думки, дії вчинки; навчіться переконувати.

6.      Будьте ввічливими, доброзичливими, життєрадісними, людяними.

7.      Хай завжди учні бачать у вас старшого друга, порадника, людину, яка підтримає, зрозуміє, дасть пораду.

8.      Ніколи не принижуйте людської гідності дитини, будьте непримиренними до подібних дій Ваших колег.

9.      Станьте вимогливими та будьте витриманими у стосунках з учнями.

10.   Обов’язково звертайте увагу на поведінку тих учнів, у яких в історії сім’ї були спроби суїциду або дитина пережила зраду близької людини.

Особливості роботи з девіантними дітьми

У педагогічній літературі під девіантним поводженням розуміють відхилення від прийнятих у певному суспільстві, соціальному середовищі, найближчому оточенні, колективі соціально-моральних норм і цінностей, порушення процесу засвоєння і відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також саморозвитку й самореалізації в тому суспільстві, до якого людина належить.

У психології девіантним називається поводження, що відхиляється від соціально-психологічних і моральних норм або є помилковим антигромадським зразком розв’язання конфлікту, який проявляється в порушенні суспільно прийнятих норм або збитку, який завдається суспільному благополуччю, оточуючим і собі.

Незважаючи на певні відмінності і психологи, і педагоги головним критерієм девіації вважають порушення норм, прийнятих у певному суспільстві.

Практична потреба у вивченні причин девіантного поводження школярів і особливостей їх виховання й коригування поводження є значною. Проаналізуємо деякі з них.

Психологічні й соціальні причини девіантності:

дефекти правової та моральної свідомості;

зміст потреб особистості;

особливості акцентуації характеру (у додатку наведено типи акцентуації, їх особливості, рекомендації щодо роботи);

особливості емоційно-вольової сфери;

вплив сучасних молодіжних субкультур.

​

Проблеми в родині як причини відхилень у поводженні дитини:

неблагополуччя, негаразди в родині;

педагогічна некомпетентність батьків, дорікання, лайка під час взаємодії із членами родини, покарання через дрібниці;

нерозуміння або незнання батьками труднощів дітей;

власне факт приналежності до неблагополучної родини.

Проблеми дитини як передумова відхилень у її поводженні:

вороби;

відставання в навчанні;

недостатня впевненість у собі;

самотність;

нерозуміння іншими;

окремі емоційні та інтелектуальні характеристики підлітка: підвищена збудливість, розгальмування потягів, низький рівень емоційно-вольового контролю.

 

Аддиктивне поводження (від англ. addiction — «згубна звичка», «схильність») — термін, що означає поводження людини, яка зловживає алкоголем або іншими наркотичними речовинами.

Девіантне поводження має велику кількість форм проявів, і однією з таких форм є аддиктивне поводження підлітків. 

Загальні риси, властиві підліткам, що зловживають наркотиками або алкоголем:

слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни;

низька стійкість до різноманітних несприятливих впливів, невміння долати труднощі;

емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фрустральну ситуацію, невміння знайти продуктивне розв’язання конфлікту.

Причини, з яких підлітки вдаються до наркотиків:

проблеми в родині, нерозуміння. Ідеться про відсутність діалогу батьків і дітей, нерозуміння людей різного покоління, неблагополучні родини (коли батьки зловживають спиртними напоями або наркотиками);

це модно й цікаво. Підлітки можуть почати вживати наркотики з тієї причини, що це модно в їхній компанії (адже всі вживають наркотики ті чи інші, у тому чи іншому вигляді), слід відзначити також інтерес підлітка до них (а яке відчуття виникне після прийняття наркотиків?);

вплив і тиск з боку друзів. Ідеться про те, що, підлітки можуть піддаватися тиску з боку друзів і знайомих, які можуть примушувати спробувати той чи інший наркотичний засіб з допомогою насмішок або сили;

депресія, відсутність будь-яких цілей у житті. Підлітки можуть почати вживати наркотики через пригнічений стан, нерозділене кохання, розпач.

 

Прийоми роботи з девіантними дітьми

 

У роботі з девіантними дітьми можна використати нижченаведені прийоми виховання.

 

Перша група прийомів — індивідуального педагогічного впливу.

 

1. Прохання про допомогу. Педагог, для того щоб прихилити до себе учня й установити довірчий контакт, звертається до нього за порадою, розповідаючи про свої проблеми.

 

2. Оціни вчинок. Для з’ясування моральних позицій підлітка й коригування цих позицій учитель розповідає історію і просить оцінити різні вчинки учасників цієї історії.

 

3. Обговорення статті. Добирається низка статей, у яких описуються різні злочини та інші асоціальні вчинки людей. Педагог просить підлітка дати оцінку цим учинкам. У дискусії вчитель намагається через поставлені запитання дійти разом зі школярем правильних висновків.

 

4. Добрий учинок. У процесі роботи з підлітком йому пропонується надати допомогу тим, хто її потребує. При цьому важливо оцінити цей учинок позитивно, не зводячи його в ранг «героїчного поводження».

 

5. Оголення протиріч. Передбачає розмежування позицій вихователя і вихованця щодо того чи іншого питання в процесі виконання творчого завдання з наступним зіткненням суперечливих суджень, різних точок зору.

 

6. Стратегія життя. Під час бесіди педагог з’ясовує життєві плани учня. Після цього він намагається з’ясувати разом з ним, що допоможе реалізувати ці плани, а що може перешкодити їх реалізації.

 

7. Розповідь про себе та інших. Учитель пропонує кожному написати розповідь про минулий день (тиждень, місяць) і після цього відповістити на запитання: чи можна цей час прожити інакше?

 

8. Мій ідеал. У процесі бесіди з’ясовуються ідеали школяра і робиться спроба оцінити ідеал, виявивши позитивні моральні якості дитини.

 

9. Казка для підлітка. Цей прийом певною мірою використовує ідею казкотерапії. Вихователь складає казку, в якій герої дуже схожі на дитину й осіб з її оточення. Закінчення казки складають педагог і учень разом.

 

10. Рольова маска. Учням пропонується звикнути до певної ролі й виступити вже не від свого імені, а від імені відповідного персонажа.

 

Друга група прийомів пов’язана з організацією групової діяльності.

 

1. Безперервна естафета думок. Учні «по ланцюжку» висловлюються на задану тему: одні починають, інші продовжують, доповнюють, уточнюють. Від простих суджень (коли головним є власне участь кожного учня в запропонованому обговоренні) за введення відповідних обмежень (вимог) слід перейти до аналітичних, а потім проблемних висловлювань учнів.

 

2. Самостимулювання. Учні, об’єднані в групи, готують один одному певну кількість зустрічних запитань. Поставлені запитання й відповіді на них колективно обговорюються.

 

3. Імпровізація на вільну тему. Учні вибирають ту тему, на якій найбільше розуміються та яка викликає в них певний інтерес; творчо розвивають основні сюжетні лінії, переносять події в нові умови, по-своєму інтерпретують зміст подій, що відбуваються, тощо. 

 

4. Інструктування. На період виконання того чи іншого творчого завдання встановлюються правила, що регламентують спілкування і поводження учнів: у якому порядку, з урахуванням яких вимог можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку своїх товаришів.

 

5. Розподіл ролей. Чіткий розподіл функцій і ролей учнів відповідно до рівня володіння тими знаннями, уміннями й навичками, які потрібні для виконання завдання.

 

6. Коригування позицій. Тактовна зміна думок учнів, прийнятих ролей, образів, що знижують продуктивність спілкування й перешкоджають виконанню творчих завдань.

 

7. Самоусунення вчителя. Після того як визначено мету і зміст завдання, установлено правила і форми спілкування під час його виконання, учитель ніби самоусувається від прямого керівництва або ж бере на себе обов’язки рядового учасника.

 

8. Розподіл ініціативи. Передбачає створення однакових умов для прояву ініціативи всіма учнями. Його можна застосовувати в ситуації «придушеної ініціативи», коли позиційні виступи й атаки одних гасять ініціативу й бажання спілкуватися в інших.

 

9. Обмін ролями. Учні обмінюються ролями (або функціями), які отримали під час виконання завдань. Інший варіант цього прийому передбачає повну або часткову передачу вчителем своїх функцій групі учнів або окремому учневі.

 

10. Мізансцена. Суть прийому полягає в активізації спілкування і зміні його характеру за допомогою розташування учнів у класі в певному об’єднанні один з одним у ті чи інші моменти виконання творчої роботи.

 

Рекомендовані психологічні вправи

 

Вправа «Тахістоскоп». Група сідає колом. Один або двоє учасників стають у центрі кола. Вимикається світло, і учасники, які знаходяться в центрі кола, прибирають будь-яких поз, нерухомо застигаючи в них. За сигналом готовності на короткий час вмикається світло й відразу ж вимикається. У момент спалаху світла ті, хто сидить у колі, намагаються якомога точніше запам’ятати положення тих, хто позує. Після спалаху в темряві учасники, які позували в центрі, вертаються на свої місця. Потім світло вмикається і члени групи, за винятком тих, хто позував, спільними зусиллями намагаються відновити те, що вони бачили. Натурщиків повертають у коло й «ліплять» з них ті самі пози, у яких, на думку групи, вони перебували під час спалаху світла. Після того як суперечки вщухнуть і група дійде загального або кількох альтернативних рішень, учасники в центрі кола демонструють свої справжні пози.

 

Вправа «Вибір». Учасники сідають колом. За командою вчителя кожен з них повинен показати пальцем на одного зі своїх товаришів по групі, припустімо, на того, з ким він хотів би скласти пару в якій-небудь іншій грі. Мета гравців — досягти в кожній зі спроб такого вибору, за якого група розпалася б на пари учасників, які взаємно вибрали один одного.

 

Ця рефлексивна гра незважаючи на свою простоту вимагає від учасників урахування дуже багатьох моментів і зазвичай завершується лише після тривалих і безуспішних спроб. У кожному такті постійно виникають «фатальні» багатокутники, і лише деякі гравці поступово «намацують» один одного й виокремлюються в пари. Члени таких пар, як правило, усуваються з подальшого загального пошуку рішення тим, що в кожній наступній спробі продовжують вибирати одне одного. Це значно полегшує роботу іншим учасникам.

 

Педагогові слід звернути особливу увагу на ситуації, коли одна зі сформованих пар «розвалюється» на черговому такті гри.

 

Вправа «Я — хороший, я — поганий». Педагог радить школяру скласти перелік рис свого характеру. Взявши аркуш паперу, потрібно розділити його вздовж і навпіл: у лівій частині перелічити свої хороші якості, а в правій — погані.

 

У ході бесіди вчитель прагне, щоб якості, виділені школярем в обох стовпцях, були або однаковими за кількістю, або щоб хороші переважали над поганими.

 

Не рекомендується зупиняти вправу в той момент, коли школяр виділив у собі велику кількість негативних якостей і не зміг визначитися, що ж у ньому є позитивного.

 

Вправа «Лист самому собі». Педагог радить учневі щодня писати листа самому собі. Писати довгі листи рекомендується, коли з’являється необхідність вилити сильні почуття й переживання на папері.

У цих листах необхідно описувати свої стани, важливі події, враження від прожитого й відчутого.

Крім психотерапевтичного ефекту ця вправа може дати й інший ефект. Порівнюючи свої записи, зроблені в різні дні, учень зможе побачити, наскільки по-різному він ставився до тих самих людей, подій, фактів.

Корисно обговорити, від яких причин залежать суперечливі оцінки того, що відбувається.

Прийоми виховання девіантних підлітків — це педагогічно оформлені дії, за допомогою яких на поводження і позиції учня здійснюються зовнішні впливи, що змінюють його погляди, мотиви й поводження, у результаті чого включаються механізми самовиховання й коригування взаємин і вчинків.

​

​