top of page
1jpeg.jpeg

ПЕРШИЙ РАЗ У ПЕРШИЙ КЛАС

Рекомендації батькам

У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у школу тільки у 9 років, коли нервова система уже сформувалася.

Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути й сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.

          ПРАВИЛО 1

Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для шестирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються вам необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.

         ПРАВИЛО 2

Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви будете робити з нею уроки, через кожні 10 – 15 хв необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити його пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Починати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

 ПРАВИЛО 3

Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

         ПРАВИЛО 4

Протягом першого року навчання ваше маля понад усе потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, – обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за двійки й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина зневіриться у собі.

КІЛЬКА КОРОТКИХ ПРАВИЛ

1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь

досягнення.

2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона

гірша за інших.

3. Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4. Намагайтеся щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю

дитиною.

5. Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але

й із дорослими.

6. Не соромтеся підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком.

7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8. Оцінюйте тільки вчинки, а не саму дитину.

9. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального

виховання. Примус у сім’ї руйнує особистість дитини.

10. Визнайте право дитини на помилку.

11. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

12. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще

зрозумієте, як її виховувати.

Рекомендації психолога батькам п’ятикласників:

1. Головне – абсолютне прийняття дитини зі всіма його перевагами і недоліками. Це запорука порозуміння в родині.

2. Намагайтесь зрозуміти з якими труднощами стикається дитина при переході з початкової школи до старшої. Не відмовляйте дитині у допомозі у виконанні домашнього завдання, якщо вона просить. При цьому не робіть нічого замість дитини, робіть з ним, привчайте його до самостійності.

3. Допоможіть п’ятикласнику запам’ятати імена класного керівника і вчителів-предметників. Познайомтесь з ними особисто, встановіть контакт.

4. Не висловлюйтесь негативно про школу, вчителів у присутності дитини, навіть якщо вам здається, що для цього є підстави. Створюйте у дитини позитивне ставлення до школи. Спробуйте розібратися у проблемній ситуації, що иникла. Краще, щоб вчитель був вашим спільником.

5. Забезпечте своїй дитині дотримання оптимального для цього віку режиму дня і зручне робоче місце вдома. Розробіть пам’ятку з виконання домашнього завдання.

6. Подбайте про те, щоб у вашої дитини були друзі, товариші з класу, запрошуйте їх до себе в гості.

7. Щоденно цікавтесь шкільними справам дитини, виявляючи увагу і терпіння, не обмежуйтесь фразами «Що отримав?», «Як справи?», розпитуйте про настрій, виявляйте емоційну чуйність, діліться почуттями. Створіть дитині емоційний комфорт вдома, навчіться правильно спілкуватися з підлітком.

8. Радійте досягненням своєї дитини. Не будьте скупими на хвалу, помічайте навіть незначні успіхи і досягнення. В жодному разі не порівнюйте його з іншими дітьми, давайте оцінку на дитині, а її вчинкам.

9. Успіх чи невдача впливає на мотивацію навчання, тому особливу увагу необхідно приділити формуванню правильного ставлення дитини до помилок, невдач, промахів. Тому що це поштовх до самовдосконалення, щоб стати краще, сильніше, досвідченіше.

10. Коли б, звідки б і у якому вигляді не повернулася б ваша дитини, зустрічайте її з любов’ю.

11. Не залякуйте дитину. Страх гальмує її діяльність.

12. Під час зустрічі з невдачами у навчанні намагайтесь розібратися разом, знайти вихід, передбачити наслідки дій.

13. Не змушуйте дитину працювати «на оцінку», тому що це більш за все провокує шкільні страхи, що пов’язані з невпевненістю в своїх силах, тривогою з приводу негативних оцінок чи їх очікування.

14. Контролюйте дитину, роблячи її зауваження. Якщо сварите дитину, поясніть за що. Не використовуйте часто помилку дитини для її критики.

15. Бути батьками це не обов’язок і не професія, а природна людська потреба.

16. Атмосфера підтримки , довіри, порозуміння в сім’ї допоможе дитині ефективно вирішувати проблеми в школі, добиватися успіхів.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

Для дитини важливим є:

 

  • наявність місця, де вона може спокійно поговорити про своє життя;

  • можливість виговоритися й послухати інших;

  • те, що коли ми розмовляємо одне з одним, ми ділимося переживаннями й у результаті відчуваємо спільність наших проблем, бачимо, що ми потрібні й що є ті, хто розуміє нас.

 

Для батьків важливо:

 

  • виявляти зацікавленість і з розумінням ставитися до думки дитини;

  • щиро й докладно обговорювати переживання дітей, їхні проблеми;

  • пояснювати, що припустимим є прояв будь-яких почуттів, але не будь-якої поведінки;

  • навчити дитину щиро висловлювати свої почуття, але при цьому поводитися шанобливо стосовно інших;

  • навчити дитину слухати й розуміти інших;

  • навчити дитину поважати думку інших;

  • навчити дитину дотримуватися соціальних норм і правил;

  • навчити дитину розв’язувати проблеми, суперечності й конфлікти,

  • що виникають.

 

Для батьків важливо розуміти:

 

  • усі люди потребують зацікавленості, особливо наші діти;

  • усі навколо потребують шанобливого ставлення до своїх почуттів, особливо наші діти;

  • усі потребують досвіду усвідомлюваних переживань, особливо наші діти;

  • усі потребують досвіду спільної радості й задоволення, особливо наші діти.

 

Важливо допомогти дитині:

 

  • усвідомити свої цінності й визначити власні пріоритети в житті;

  • навчитися бути терпимою, гнучкою і уважною;

  • навчитися розуміти свої страхи;

  • зрозуміти, що взаємини людей – велика цінність, їх важливо вміти підтримувати;

  • навчитися пояснювати іншим, що вона хоче, що відчуває, думає, розуміє, щоб вона пам’ятала, що інші не можуть читати її думок;

  • навчитися не ображати інших;

  • завжди шукати сенс у всьому й, насамперед, сенс життя;

  • цінувати правду;

  • доводити розпочату справу до кінця;

  • навчитися разом з іншими творити життя;

  • установлювати й підтримувати контакти з іншими дітьми;

  • навчитися співчуття й готовності допомогти іншим;

  • навчитися спілкування з найрізноманітнішими категоріями людей

 

        

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ГІПЕРАКТИВНОЇ ДИТИНИ

 

         У домашній  програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та

 гіперактивності повинен переважати  поведінковий аспект, тобто слід  дотримуватись

 таких умов:

 

1.     Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:

  • виявляйте твердість і послідовність у вихованні;

  • пам’ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість –не є навмисним;

  • контролюйте поведінку дитину, не нав’язуючи їй жорстоких правил;

  • не вказуйте дитині категорично, уникайте слів „ні” і „не можна”;

  • будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

  • реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторітьдії дитини, сфотографуйте дитину, залишіть у кімнаті саму та ін.);

  • повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

  • не наполягайте на тому, щоб дитина обов’язково вибачилась за свій вчинок;

  • вислухайте те, що хоче сказати дитина.

 

2.   Зміна психологічного мікроклімату в родині:

  • приділяйте дитині достатньо уваги;

  • проводьте дозвілля всією родиною;

  • не сваріться у присутності дитини.

 

3.   Організація режиму дня та місця для занять:

  • установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

  • знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиноюзавдання;

  • зменшіть тривалість заняття дитини на комп’ютері й переглядутелевізійних передач;

  • уникайте по можливості значних скупчень людей;

 

Пам’ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню  гіперактивності;

 

4.   Спеціальна програма поведінки:

  • забудьте про фізичне виховання! Якщо є необхідність удатисядо покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певномумісці для негативного відпочинку;

  • частіше хваліть дитину; поріг чутливість до негативних стимулівдуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани й покарання,однак чутливі до заохочень;

  • складіть обов’язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угодуна окремі випадки робіт;

  • виховуйте в дітях навички керування гнівом та агресією;

  • не намагайтеся запобігти наслідкам безпам’ятності дитини;

  • не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

  • не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку,віку та здібностям;

  • допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що ценайважчий етап;

  • не давайте одночасно Ілька вказівок. Завдання не повинне матискладну конструкцію або складатися з декількох ланок;

  • поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх розв’язувати.

 

Пам’ятайте: для дитини зі СДУГ найдійовішими є такі „засоби переконання”:

  • позбавлення задоволення, ласощів, привілеїв;

  • заборона приємної діяльності, телефонних розмов;

  • прийом „вимкненого часу” (ізоляція, лава штрафників, домашній арешт,дострокове відправлення в ліжко);

  • просте втримання в „залізних обіймах”;

  • позачергове чергування по кухні та ін.

   Під час корекції  поведінки дитину значну роль відіграє методика  „позитивної моделі”, яка полягає в постійному заохоченні бажаної поведінки й ігноруванні небажаної. Необхідною умовою успіху є розуміння проблем своєї дитини батьками.

Пам’ятайте: СДУГ – це патологія, яка вимагає, вимагає своєчасно діагностики й комплексної корекції ( психологічної, медичної, педагогічної).

 

  «КОМП’ЮТЕР: ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ»

Лекція для батьків

У наш час стрімко розвивається техніка, з’являються нові інформаційні технології. Здавалося б, не так уже й давно персональні комп’ютери були дивиною, а зараз вони є майже в кожному офісі, магазині. Все більше комп’ютерів з’являється вдома, мобільні телефони за своїми можливостями наближаються до комп’юерів, у яких є все – від органайзера до ігор. Звичайно, комп’ютери значно полегшують наше життя – в цьому їх безперечний «плюс». Про переваги комп’ютерів знають навіть малюки.

Але поряд з тим:

Праюючи в приміщенні, комп’ютер суттєво змінює якість цого внутрішнього середовища, а саме:

–   підвищуються температура приміщення (якщо в приміщенні знаходиться кілька комп’ютерів, різниця може становити до 10oС);

–   підвищується шум;

–   змінюється природне співвідношення важких та легких аероіонів – в природі воно врівноважене, а якщо працює комп’ютер, в повітрі переважають важкі аероіони, що може призвести до появи головного болю, сонливості, апатії, передчасної стомлюваності тощо;

–   відіомонітор на базі електронно-променевих трубок є джерелом випромінювання електромагнітного поля різної частоти: найбільше випромінювання здійснює бокова і задня панелі відеомонітора.

Люди, які часто працюють чи грають за комп’ютером, помічають, що в них болить спина від сидіння у статичній позі, шкідливо діє також випромінювання екранів комп’ютерів тощо. Тобто люди найбільше звертають увагу на шкідливість комп’ютерів для фізичного здоров’я.

А як комп’ютери діють на психіку людей?

На це все більше звертають увагу лікарі та вчені. Дехто вважає, що лише на Заході зафіксовано випадки так званої залежності від комп’ютерів, яка іноді стає схожою на залежність від наркотиків. Але в цьому ми вже сьогодні швидко наздоганяємо Захід: випадки залежності від комп’ютерів є і в нашій країні.

Існує чотири стадії розвитку психічної залежності від комп’ютерних ігор:

–   стадія легкого захоплення;

–   стадія захопленості;

–   стадія залежності;

–   стадія прихильності.

Спершу захоплення проходить етап адаптації, людина «входить» в азарт, потім настає період різкого зростання, швидкого формування залежності. Залежність сягає максимуму, це залежить від індивідуальних особливостей особистості й середовища. Далі сила залежності на якийсь час залишається стійкою, а відтак іде на спад,знову фіксується на певному рівні й залишається стійкою тривалий час. Цікаво, що навіть після усвідомлення практичної марності ігрової діяльності людина не може повністю відмовитися від неї. Це доводить наявність досить високої стійкої психологічної залежності від комп’ютерних ігор, хоча її «глибина» і сила впливу на людину після проходження «кризи» вже не такі сильні.

І головне для тих, хто вже в залежності – памятайте, вирішальний фактор у подоланні комп’ютерної залежності – робота над собою.

Поради психолога щодо виховання дітей

(Виступ на батьківських зборах)

                                                                   Якими діти народжуються

                                                                 - ні від кого не залежить,

                                                       але в наших силах

                                                          зробити їх хорошими

                                                                      через правильне виховання.

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей , створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.                                                                                            

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.

Життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів

1. Пам’ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей не однакові.

2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно-наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами ,над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше 1 години, 2-го класу -1,5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2,5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.

7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку.

8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.

12. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.

14.Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий».

Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити.

15. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

16. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.

Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасними.                                                                                    

 Бажаю любові, успіху і щастя вам і вашим дітям.

Особливості виховання та навчання обдарованих дітей у сім’ї 

 

Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.

Дуже багато в благополуччі й успішному розвитку обдарованої дитини залежить від батьків. Потрібно пам'ятати, що вона не лише обдарована і талановита, але перш за все — дитина, якій потрібні любов, захист і співчуття.

На жаль, не всі батьки можуть вчасно помітити обдарованість своєї дитини і створити відповідні умови для її розвитку. Багато психологічних проблем обдарованих дітей обумовлені ставленням батьків до самого факту обдарованості їхньої дитини.

Одна з головних психологічних проблем обдарованих дітей полягає в тому, що в них бачать дітей лінивих, упертих, інколи аномальних, «не відсвіту цього». Ранній та незвичайний розвиток дитини не помічають батьки з низьким рівнем освіти або невисоким загальним культурним розвитком. У сім'ях, де дитина є єдиною або навпаки, всі діти мають особливі здібності, теж нерідко «упускають» обдаровану дитину, тому що її нема з ким порівнювати.

Інший варіант - батьки опираються визнанню своєї дитини обдарованою. Але коли батьки «заплющують очі» на особливі здібності дітей, вони однак продовжують впливати на взаємини дитини з тими, хто поруч. Тоді дитині самостійно доводиться розбиратися у складних ситуаціях. Почуття провини, неприйняття себе, бажання «бути як усі» можуть утруднювати чи навіть нівечити розвиток особистості.

Трапляється, що батьки бачать обдарованість там, де її немає. Особливо, коли вони самі талановиті в якій-небудь сфері. Вони очікують від дитини обдарованості й бачать бажане. Прес батьківських очікувань - надмірний тягар для дитини. Відома фраза про те, що обдарована дитина обдарована в усьому, - неточна. І стосовно дітей, мабуть, неправильна. Непропорціональність у розвитку - істотна проблема для обдарованих дітей. Явні чи видатні здібності можуть виявлятися в якійсь одній сфері (наприклад, у математиці), водночас розвиток іншої сфери (наприклад мовлення) може бути нижчим від норми.

Обдаровані діти виявляють надмірну наполегливість у бажанні отримати результат. Висока захопленість справою, яка вдається, швидко може призвести до завищених особистісних стандартів і внутрішньої невдоволеності: бути у всьому досконалим - неможливо. Оцінюючи свою роботу дорослими мірками, дитина опиняється в ситуації фрустрації, відчуває тривогу та недитячі переживання. Хоча, з іншого боку, це може бути варіантом «мук творчості». Всі ці переживання можуть посилитись, якщо очікування дорослих, особливо батьків, надто великі. Можливо, дитина сприйматиме себе як невдаху, тобто є вірогідність формування заниженої самооцінки, тоді як завищено рівні домагань і об'єктивно хороших результатів діяльності. Оцінне ставлення до дитини не корисне всім дітям, але для обдарованих дітей таке ставлення особливо небезпечне.

Виховувати обдаровану дитину нелегко, але приємно. Тому, на думку зарубіжних та вітчизняних психологів, батькам у вихованні обдарованої дитини потрібно дотримуватися таких рекомендацій:

  • Відвідуйте зі своєю дитиною музичні заняття, спектаклі, кіно, крамниці, гуляйте разом. Не ведіть з нею «дитячих» розмов, спілкуйтеся на рівних. Читайте їй більше книг, грайтеся в слова. Звичайна прогулянка, похід в магазин цілком підходять для словесних вправ.

  • Стимулюйте природну зацікавленість й енергію вашої дитини, серйозно відповідайте на її запитання, розвивайте здатність до узагальнення. Попросіть дитину коротко переказати сюжет фільму, сформулювати тему вистави, прочитаної книги. Хай ваша дитина більше говорить про свої почуття, висловлює свою думку з того чи іншого питання. Навчайте дитину відстоювати свою думку.

  • Обдарованій дитині необхідне інтелектуальне середовище, тому знайдіть інших дітей і дорослих, з якими вона могла б обговорювати цікаві питання.

Заохочуйте дитину до складання розповідей, казок, пісень, написання картин. Виконуйте роль секретаря.

Досі ми говорили про позитивні сторони обдарованої дитини, які треба підтримувати і розвивати. Дійсно, обдаровані діти мають багато позитивних рис, але це не означає, що у них не має особистих проблем. Перша — це своєрідний розрив між розумовим та фізичним розвитком дитини. Наприклад, відставання в розвитку дрібної моторики і моторної координації від високого рівня пізнавальних здібностей дитини. Це можна виправити, якщо батьки спеціально приділятимуть увагу тренуванню дрібних м'язів кисті руки. Дуже корисні ігри з мозаїкою, нанизування намистин, ґудзиків на нитку, шнурування черевиків, ігри з дрібним конструктором, ліплення з глини і пластиліну, малювання паличок, кружечків.

Часто батьки обдарованої дитини жаліються, що вона не сприймає зауважень і критики дорослих. їм здається, що дитина вперта, не хоче іти на компроміс. Як же вчинити?

Згадаємо одну із ознак обдарованості—це висока чутливість, і зрештою — вразливість обдарованої дитини. Такі діти вимагають до себе уваги і визнання. Іноді конфлікт виникає через те, що ми неправильно розуміємо, а тому—і неправильно оцінюємо мотиви поведінки дитини в тій чи іншій ситуації. Тому не буде помилкою, якщо дорослі першими підуть на компроміс. Потрібно намагатися ставитися до дитини як до інтелектуально багатої особистості, поважати її точку зору, наче вона доросла.

Обдарована дитина встановлює для себе високі стандарти, але рідко досягає успіху у будь-якій справі. Висока критичність щодо себе змушує її бути постійно невдоволеною результатами своєї праці, формує негативне самосприйняття та низьку самооцінку.

Батьки не повинні критикувати невдачі дитини і вимагати, аби щодня вона показувала високий результат. Треба дати їй зрозуміти, що успіхи й невдачі часто трапляються в житті.

Ще одна проблема обдарованих дітей — взаємини з однолітками та вихователями в дитячому садку. Вихователі можуть постійно підкреслювати здібності обдарованої дитини перед іншими дітьми, а можуть, навпаки, ігнорувати дитячу спостережливість, незвичну поведінку та висловлювання. Обидва підходи не є правильними для обдарованої дитини. Дорослим не слід сприймати таких дітей аж надто захоплено тільки тому, що вони не такі, як інші. Водночас не можна допускати, щоб обдарованість стала для дитини тягарем. Це відбувається, якщо оточення дитини не задовольняє її потреб або вихователі і однолітки негативно реагують на її здібності. У цьому випадку дитина може замкнутись в собі, стати невпевненою у своїх силах, поступово привчається бути, як усі, навіть можуть сформуватися прояви агресивності.

Обдарованій дитині набридають одноманітні заняття, повторювання, очікування інших дітей, участь у спільній справі. Щоб уникнути непорозумінь, з такою дитиною необхідно використовувати цікаві завдання, видозмінювати їх, дорослому виявляти творчість у підготовці завдань, поважати допитливість дитини як велику цінність, а не пригнічувати її.

Вирішення проблем, які ми розглядали, найчастіше залежать від спільних зусиль батьків, педагогів та психологів.

 

 

                         Які умови потрібно створити вдома, щоб виявити здібності дитини:

  1. Створіть дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона могла б повернутися.

  2. Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.

  3. Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання й теорії дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони здаються дивними й абсурдними.

  4. Давайте дитині побути самій і дозволяйте, якщо вона того хоче, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати творчість.

  5. Допомагайте дитині вчитися будувати її систему цінностей, не обов'язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з ідеями інших. Таким чином її саму буде цінувати оточення.

  6. Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки; любові, поваги до себе й оточення).

  7. Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб висловлювати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточенню.

  8. Знаходьте слова підтримки для нових творчих здобутків дитини, уникайте критики перших спроб — хоч якими невдалими вони були б. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.

  9. Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення.

Типові помилки батьків обдарованих дітей:

  • Переобтяжують дітей заняттями музикою, танцями, малюванням тощо за рахунок ігор та прогулянок;

  • сприймають здібності сина чи доньки як засіб реалізації власних уподобань та нереалізованих прагнень і вимагають від дитини більшого, ніж вона здатна сприйняти, зробити;

  • висувають не завжди достовірні гіпотези: скажімо, вважають, що соціально-комунікативні можливості розумово обдарованої дитини такі ж високі, як і інтелектуальні;

  • відводять своєму вундеркінду привілейоване становище в родині, що негативно позначається і на самій дитині, і на її братах і сестрах;

  • невиправдано залучають дитину до вирішення «дорослих» родинних проблем, чим завдають шкоди її емоційному розвиткові;

  • купують надміру інтелектуальні ігри, забуваючи про спортивний інвентар, про необхідність фізкультури;

   • не завжди знаходять правильний підхід до дитини, ставлять до неї вимоги, як до дорослої, не вміють      досягти взаєморозуміння, встановити щирі, товариські взаємини.

Тому, дорослі завжди повинні пам’ятати слова американського психолога Наталі Роджерс «Творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, надання їй права на свободу і самостійність».

 

 

 

Рекомендації батькам, як попередити суїцид

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком є покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї. 

Для підвищення самооцінки доцільно користуватися наступними заходами:

1.Завжди підкреслюйте  все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує її стан;

2.Не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

3.Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

4.Приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

5.Підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини не захоплюйтесь  оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

6.Слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності:  майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

 

 

 

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися наступним чином:

  1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти. Дитина має відчувати себе на рівних з вами, як з другом, що дозволить встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки, кінець кінцем - довірити вам усю правду, те, що на умі у дитини.

  2. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

  3. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину.

  4. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.

  5. Не думайте, що вам слід говорити кожного разу, коли виникає пауза у розмові з дитиною, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

  6. Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайтепрості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини меншезагрозливими, аніж складнізапитання.

  7. Спрямовуйте розмову у бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про і особистісні, хворобливі речі.

  8. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, котрі можуть спричинити їй біль, або котрим вона може зробити боляче.

  9. Надайте сину або доньці можливість знайти , навіть тоді, якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

  10. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує.

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ ДЕВІАНТНИХ ДІТЕЙ

bottom of page